Over the past month, a variety of reports have appeared in the information space regarding the potential establishment of a demilitarized zone (DMZ) on Ukrainian territory. Our author conducted a brief study of historical precedents and presents below some key findings.
What is a DMZ?
A demilitarized zone is an internationally recognized legal regime applied to a specific territory, under which all types and forms of military activity are restricted.
The creation of a DMZ often leads to a range of challenges, affecting not only the territory under demilitarization but also the states that must engage with it. Below are examples of potential risks and threats that Ukraine could face if such a territorial-legal regime is implemented.
1.Risk of Agreement Violations
The most straightforward and easily understood threat is the direct risk of violating established agreements.
A historical example is Hitler’s deployment of troops into the Rhineland demilitarized zone. Germany’s breach of the Treaty of Versailles, coupled with the lack of decisive international response, allowed it to strengthen its position and prepare a foothold for further military action.
A vivid illustration of the international reaction is that European countries labeled this violation of international law as “remilitarization.” Supporting the justification for this assessment, a contemporary British representative, Lord Lothian, commented:
“After all, [the Germans] are only going into their own back garden.”
UCLA Film and Television Archive
Ремілітаризація Рейнської області
Ремілітаризація Рейнської області
Ремілітаризація Рейнської області
Враховуючи викладене_, у разі виникнення демілітаризованої зони без відповідного контролю Росія може використати її як плацдарм для нарощування швидкого наступу на територію України._
2. Контроль над ДМЗ
Одним з головних чинників що має стримувати сторони конфлікту в демілітаризованій зоні має виступати беззаперечна та потужна сила що може дати відсіч на повноцінну агресію з боку цілої держави.
Яскравим прикладом сьогодення існує неспроможність миротворчих сил ООН (The United Nations Disengagement Observer Force) підтримання необхідного рівня забезпечення в Голанських висотах.
Отже, відкритим питанням залишається склад миротворців яких пропонують розмістити у демілітаризованій зоні і дії тих самих миротворців у випадку поновлення агресії РФ. Якщо це буде повноцінний військовий контингент забезпечений відповідними засобами ураження, бронетехнікою тощо, то це має шанс на існування на відміну від озброєних стрілецькою зброєю миротворців на цивільних автівках. Адже є величезна різниця між чиненням супротиву агресору та відступу до підконтрольних Україні територій з подальшою евакуацією.
Варто зазначити що Росія також має так звані «Миротворчесике Силы» під виглядом яких вона може здійснювати лобіювання своїх інтересів.
3. Міжнародні гарантії
Проблематика міжнародних гарантій постає у вигляді однієї з проблем, яка призвела до пропозицій створення ДМЗ на території України. Адже історичний приклад власної держави як ніщо інше переконує у невиправданості покладань виконання певних пунктів на імовірного агресора.
Будапештський меморандум не забезпечив Україні відповідного захисту оскільки у перелік гарантів безпеки був занесений на той час ще імовірний агресор. Малоймовірно що Росія погодиться вступати, а тим паче дотримуватися договорів де вона буде визнана саме агресором. Натомість через внутрішню та зовнішню риторику яка лунає з пропагандистських джерел можна спрогнозувати бажання отримання рівноцінного статусу з Україною та, як наслідок відсутності додаткових превентивних заходів стримування.
Таким чином, Українська держава як ніхто знає про невиправданість міжнародних гарантій у сфері забезпечення безпеки без запропонованого та реалізованого механізму гарантованості умов. Це є одним з найголовніших факторів на який необхідно звертати увагу під час ухвалення та погодження відповідних рішень.
4. Труднощі реалізації
Створення ДМЗ передбачає залучення значних технічних та людських ресурсів, таких як розмінування, будівництво інфраструктури, встановлення кордонів, тимчасових пунктів пропуску, моніторингу тощо.
Відведення військ не єдина задача яка виникає перед сторонами конфлікту між якими утворюється демілітаризована зона. На виконання зазначених раніше завдань необхідна велика кількість відповідних ресурсів і це призводить до виникнення трьох основних питань. По-перше, чия сторона буде інвестувати та відшкодовувати збитки завдані місцевій інфраструктурі. По-друге, хто буде безпосереднім виконавцем цих робіт, адже процеси по типу розмінування становлять величезні ризики для фактичних виконавців. Третє це під чиїм контролем це буде відбуватися, адже логічним буде встановлення відповідних спостерігачів за реалізацією коштів та повнотою виконання зобов’язань.
Навіть за умов встановлення чітких відповідей на ці питання ворог може нанести шкоду та зіграти на свою сторону шляхом втручання у міжнародні організації що будуть займатися ДМЗ у разі її винекнення. Прикладом є те що Росія досі перебуває в ООН, махінації за допомогою червоного хреста.
Яскравим прикладом проблем з реалізацією є розмінування територій Боснії та Герцоговини, що триває десятиліттями. Дейтонські угоди зобов’язували сторони завершити виведення усіх своїх військ за лінію припинення вогню протягом 30 днів і встановлювали демілітаризовані зони для роз’єднання ворожих сторін завширшки 2 км по обидва боки від лінії припинення вогню.
5. Довготривалість конфлікту та «замороження»
Як показує практика, ДМЗ не вирішують причину конфлікту та не призводять до пошуків шляхів її вирішення. Така ситуація сприяє збільшенню кількості інших проблем та є своєрідним бонусом для держави агресора. Адже чим більше території перебувають не під контролем тим міцніше закріплюється за ними відповідний статус.
Корейська ДМЗ існує вже понад 70 років, але останні події лише підтверджують те що тимчасове рішення може виявитись аж ніяк не тимчасовим та таким що не спонукають до вирішення подальшої долі територій та держав.
Також в наявності є приклад наших сусідів. У Придністров’ї з 1992 року існує буферна зона, в той час коли регіон фактично залишився у стані «замороженого конфлікту» прямі дії стосовно якого залишаються лише на рівні заяв.
Оскільки на відміну від диктаторів західні політики мають лише кілька років при впливати на рішення, скоріш за все будуть мати місця популістичні рішення для присвоєння звання миротворця та отримання політичних балів.
6. Цивільне населення
Створення ДМЗ здебільшого супроводжується примусовим виселенням місцевого населення що призводить як до гуманітарних проблем, так й до необхідності проведення невідкладних фільтраційних заходів для забезпечення безпеки держави.
Першим прикладом слугує Корейська ДМЗ. Місцеве населення було виселене, що призвело до втрат домівок та засобів до існування.
Другим прикладом є буферна зона на Балканах після 1990-х років, де людям напряму не було заборонено повертатися до своїх домівок, але це унеможливлювалось через мінування та військову напруженість загалом.
У випадку імовірного створення демілітаризованої зони в Україні це може призвести до необхідності примусового виселення цивільного населення як мінімум уздовж ліній розмежування. Також для людей які залишаться в ДМЗ життя буде ускладнене труднощами через проблематику відновлення інфраструктури та безпосередню загрозу повторного вторгнення рф. Не слід забувати про осіб що змушені були полишити свою нерухомість та майно загалом, адже створення відповідних зон означає знецінення їх майна та разом з цим втрати великої кількості життєвого капіталу.
7. Демілітаризована зона як предмет пропаганди
Слід зважати що ДМЗ як і будь-який інший спірний об’єкт інфополя обов’язково буде застосовуватися як предмет навколо якого будуть будувати пропаганду.
У Корейській ДМЗ Північна Корея активно використовує зовнішню та внутрішню пропаганду яка ґрунтується на звинуваченні півдня у «підготовці до війни» за для виправдання як внутрішніх репресій, так й зовнішніх агресивних випадів.
Згідно досвіду попередніх років гібридної війни проти Росії, остання буде будувати зовнішню пропаганду на принципі звинувачень у порушенні домовленостей, створенні біолабораторій тощо за для виправдання подальшої агресії. Внутрішня пропаганда спрямується на посилення мілітаризації населення та ненависті до західного світу через «тяжку долю нових регіонів росії«.
8. Вплив геополітичної обстановки
ДМЗ є надзвичайно чутливими та залежними від геополітичної обстановки. Це стається через міжнародний характер угод пов’язаних з їх створенням.
Війна у Нагірному Карабаху демонструє, як ситуація в на довкола ДМЗ стає повністю залежною від ситуації на світовій арені. Територія демілітаризованої зони стали ареною для регіональних гравців які діючи у власних інтересах надають допомогу та підтримку протилежним сторонам конфлікту. Прямий приклад це дії Росії та Туреччини для зміцнення позицій у регіоні за обмеженості залученості Заходу.
Урок якій необхідно винести нашій державі це те що ДМЗ яку пропонують нам має величезну вірогідність до перетворення з Українських територій на поле битві для світових гравців. Великим гравцям буде вигідно якомога довше продовжувати «гру», адже це буде призводити до змін у загальносвітовій обстановці. Тому не слід забувати що за ці геополітичні «ігри» доведеться розраховуватись саме нашому народові.
9. Гра у довгу та висновок
Останнім у списку, але не за значенням є фактор використовування затягування конфлікту у вигляді ДМЗ. Це означає що попри “заморозку” конфлікту сторона агресор продовжить вести приховану гібридну війну та матиме набагато більше часу для просування своїх наративів.
- Приклад Абхазії та Південної Осетії є найяскравішим для зазначеного фактора. Після закінчення конфлікту між Грузією та сепаратистами що виступали під контролем рф було створено ДМЗ вздовж річки Інгурі під егідою ООН.
-
В той час Росія офіційно виступила як «миротворець» що дало змогу зміцнити контроль над фактично окупованими територіями, поширити проросійські наративи у всьому суспільстві та у 2008 році офіційно визнати «незалежність» згаданих територій. Демілітаризована зона перестала існувати, але суспільно-політичний наслідок залишився у суспільстві та продовжує пускати метастази у вигляді грузинської влади й зараз.
-
Як показав досвід України в системі нашої держави є певна вразливість стосовно реалізацію повноцінного захисту та протидії від всіх складових гібридної агресії яку ворог проводить ледве не від створення нашої держави. Тому створення ДМЗ на окупованих територіях лише погіршить ситуацію та призведе до продовження можливості щодо застосування ворогом дестабілізуючого впливу на нашу державу.
Автор: Angry_ded